8 березня 2010

По дорозі в Альпи

Це був наш 6-ий сезон на лижах! Нарешті ми вибралися в Австрію і відчули всю насолоду катання а Альпах.

Подорож організовували самі. Не хотілося бути залежними від туристичної агенції, крім того, самостійна організація – значна економія коштів. Про всі нюанси самостійної організації подорожі, логістику, бюджети та ін. я виклала в окремому записі.

Ця подорож відрізнялася від інших. За всю історію нашого подорожування ще ніколи не було стільки нестиковок і ляпсусів. Все почалося із перенесення нашого рейсу компанією WizzAir. Ми планували вилетіти 18 лютого і на 2 дні залишитися в Мюнхені, а з 20 до 27 лютого кататися на лижах на курорті Зольден (Австрія). Пересуватися ми планувати на орендованій машині.

Але за 3 дні до планованого відльоту авіакомпанія повідомила, що рейс переноситься і можливий лише 20 лютого туди і 27 лютого о 6 ранку (а мали летіти о 9 вечора) – назад. Потім в останній момент не спрацювала моя кредитна картка і ми не змогли орендувати машину. До Зольдена добиралися поїздами – 181 км. і 7 годин їзди з 6 пересадками.



Правда, і тут не обійшлося без казусів. Я вже забронювала квиточки в Зольден, як випадково з’ясувалося, що це був не той Зольден! Виявляється, в Німеччині, в протилежній стороні, ніж нам потрібно також є містечко Зольден :) Оце б повеселилися, якби туди поїхали :) І це після ночі неспання, бо рейс був о 4.30 ранку. Після цього вирішили відмовитися від економії на перельоті бюджетними авіалініями.

Але дорогу в поїзді тепер згадую з посмішкою. Ми були настільки втомлені, що тільки сідали в наступний поїзд і «відключалися». І в кожному поїзді люди голосно розмовляли німецькою. По мірі того, як я засипала, всі німецькі слова поступово перетворювалися в українські. І я вже чула як німаки щебечуть рідною мовою :) В розмові одних німців я спочатку почула, як вони вживають слово «Україна», потім «Янукович», а потім як почали в моїй сонній уяві того бідного Януковича паплюжити … «О, думаю я прокинувшись, відразу видно, що в нас тільки вибори закінчилися:)».

Австрійська садиба

Зате в Зольдені нам повезло. Ми не помилилися із вибором приватної садиби, в якій зупинилися. Це був типовий австрійський трьох поверховий котедж. Всередині було затишно та дуже чисто. В кімнаті нас вразили вікна! Фактично половина кімнати була в вікнах – їх було 8. Майже 180 градусна оглядова панорама! З вікон відкривався прекрасний краєвид на Альпи.



Ще вразила звукоізоляція в хаті. Ми не чули жодних наших сусідів, що не порівняти із нашими карпатськими садибами. Там хтось в іншому куті хати перевернувся на ліжку, а ти так чуєш, ніби це сталося в тебе під носом :)

Про Зольден

Саме містечко Зольден невелике, знаходиться на висоті 1377 метрів в долині Отцеталь, що є найвідомішою в Австрії за свої високі гори та льодовики. Зольден складається із центральної вулиці, на якій знаходяться всі готелі, магазини, бари, ресторани та інші розваги.



Він центрально вулиці йдуть відгалуження, де розташовані приватні садиби. Майже кожні сім’я у Зольдені має свою приватну садибу. Господарі живуть на першому поверсі, а на другому та третьому – туристи. Переважна більшість садиб також має великі тераси та стільці для засмагання.



Інфаструктура дуже зручна. Правда, нам зайняло 2 дні, щоб розібратися у всіх зручностях :) Супермаркет, аптека через кожні 100 метрів. Ресторани, кафе, бари також куди оком кинеш. Лижний автобус ходить чітко по графіку і може доставити в будь-який куток долини Отцеталь. Крім того, ми щодня їздили автобусом від підйомника до будинку. Всі автобуси для лижників безкоштовні.

Трохи були проблеми із мовою. Персонал на підйомниках і офіціанти в кафе розмовляють англійською. Але в садибах, таксі і інших місцях виключно німецькою. Довелося згадати весь шкільний лексикон німецької мови. Я собі завантажила англійсько-німецький словник, що також допомагав. Але під кінець відпочинку відчула, що ще тиждень часу і я зможу нормально спілкуватися німецькою :)

В Зольдені переважно відпочивають австрійці, німці, датчани і не багато росіян. Мене здивувала велика кількість старших людей. Їдеш, а тут тебе бабуська жвава обганяє, ну, думаєш, європейці, блін. І багато старших батьків років 45-55 із малими дітьми, років 7-10. Спочатку ми думали, що це бабці і діди з внуками, але коли прислухалися до розмов, то виявилося, що батьки. Українців ми не зустрічали. Можливо, вони там і були, але розмовляли російською, тому відокремити їх було не можливо :)

Катання на лижах

146 кілометрів катання! 15 км. спуску по льодовику - одна з найдовших гірськолижних трас в Альпах! Три гори-трьохтисячники, які потрібно здолати! Цей маршрут називають «Велика трійка» (Big 3). Подолати його можна за 5-6 годин досвідченим лижникам.



В народі катання в Зольдені називають «лижне сафарі», бо ти їдеш довжелезними і широкими спусками (інколи більше години безперервного спускання) а по обох боках відкриваються захоплюючі краєвиди Альп.

Всі дні, крім останнього, нашого катання була тепла сонячна погода. Лижники, які катаються в Зольдені давно казали, що це найкращий час для катання, тому що немає вітрів і сильного холоду, хороші траси і видимість.

Ми побували на трьох горах трьохтисячниках. Відчуття передати на папері дуже важко. З першої і найнижчої гори-трьохтисячника Гайслянгох (3 058 метрів) відкривався панорамний краєвид гір. Там збудована спеціальна величезна кругла платформа, яка дозволяє бачити все навколо.



Найзахоплюючою була гора Тіфенбакгоф (3 250 метрів) – другий трьохтисячник. Саме тут починається льодовик. Ця величезна брила льоду, що ніколи не розмерзала тягнеться майже до самого низу і має довжину 15 км.



Для оглядового майданчик спорудили спеціальний скляний міст. Коли туди заходиш мурашки пробігають по шкірі, всі гори подібні на снігову пустелю!







Тіфенбанкгоф та Шварц (3 370 метрів) – третю гору трьохтисячних з’єднує тунель для лижників, який прорубаний прямо в горі.



Щоб піднятися на третю гору потрібно залишити лижі і ще близько 15 хв. підійматися в гору. Не змогла перебороти свою лінь і поки чоловік долав останню вершину залишилася на середині дороги пити трав’яний час і засмагати :)



Тут ми влаштували невелику фотосесію :)





Самі траси також кардинально відрізняються від трас в Україні. Перш за все, своєю довжиною. Ми звикли, що спуск триває 2-3 хвилини і за день можна спуститися 20-25 разів. А в Альпах поки доїжджаєш навіть до середини траси ноги вже «гудуть». Спуск триває до 10 хвилин. Траси, звичайно доглянуті, вкатані ретраками і дуже широкі, що є ще одною перевагою Альп. Навіть при достатній кількості людей катаєшся комфортно.



Найбільшим випробуванням став спуск вниз. Це вже потім ми додумалися, що спускатися можна і підйомниками :) А в перші дні героїчно спускалися з трьохтисячників на своїх лижах. Я думала, що це «лижне сафарі» буде величезним задоволенням – їдеш собі довго і спостерігаєш навколо Альпи. Але так не думали мої ноги :) Вже на третині дороги я відчувала тремтіння в ногах і безконтрольність своїх рухів. Сновбордисти взагалі кожні 100 метрів лягали і відпочивали на снігу. Крім того, більше половина спусків була не синіми (найлегшими), а червоними (важкими) та чорними (найважчими) трасами. Треба було напружуватися :) Після цих спусків вирішили, що перед лижами будемо місяць тренувати ноги, бо тільки на четвертий день катання починає відучувати повне задоволення від їзди.

Apres-ski

Те, що відбувається тут після спуску із гір мене особливо забавляло. Біля підніжжя кожного спуску (а спуски ведуть прямо на центральну вулицю міста) стоять напів-відкриті і закриті бари із переважно стоячими столиками.



Вже на вході в бар ти спостерігаєш, як всі підіймають руки, починають танцювати чи співати і весело заходять. Там набивається стільки людей! І протягом 3-4 годин з 15:00 до 19:00 (саме стільки працюють ці бари) тут лижники співають, випивають, танцюють і готуються до вечора.

Приблизно це виглядає так (знімала не я)



Дивним для мене було, як всі залишали свої лижі. Будь-де, в центрі, біля бару, на горі ти міг залишити свої лижі і спокійно піти по своїх справах.

Дуже класні кафе на самих горах. На відміну від нашого Буковелю, де виключно дорогі ресторани, там більшість кафе – це харчевні з самообслуговуванням (типу нашої Пузатої Хати). За 10 євро на людина можна так пообідати, що вечеря вже буде зайвою. При вході в ці кафе лежать мати, на які лижники можуть прилягти зігрітися і поспати :) А біля входу в кафе є спеціальна відкрита зона для засмагання із стільцями, на які можна лягти. Це була моя улюблена частина катання :)

Взагалі, їжа та харчування в Зольдені – окрема тема для розмови :) Свої враження від гастрономічного туру австрійським супермаркетом виклала в окремому пості. В ресторанах всюди подають величезні порції. Традиційний Тірольська кухня – це телячий бульйон з овочами і сосиски. Які тут вони смачні! Згадуються наші радянські сосиски, де ще можна було відчути смак м’яса.

Єдине, що мені створювало дискомфорт – всюди курять. Я була шокована, коли більшість кафе та барів не мали навіть місць для не курців! А я думала, що в Україні все так погано із цим. Також курять і в черзі на підйомник, і на стільцях для засмагання і всюди решта :(

Розваги

В розвагах Зольден не відстає від великого міста. Тут є декілька нічних клубів, але більшість людей проводять вечора у пабах, де грає жива музика і де також кожен, хто має таке бажання може потанцювати. Тут абсолютно до всього ставляться супер-демократично. Хочеш танцювати на вулиці – танцюй, хочеш співати в автобусі – співай. Ще й величезна ймовірність, що твій спів підтримають інші пасажири автобусу :)

Муніципалітет міста та власники підйомників, що є приватними не дають туристам сумувати. Кожну середу на одній із гір (близько 2 000 метрів) відбувається живий концерт та лижне-шоу. Інструктори місцевих лижніх шкіл показують туристів свою майстерність і це все із вогнем, феєрверками і музикою і абсолютно безкоштовно.

Лижне-шоу виглядає так (наша зйомка була дуже нечітка, тому знову розміщую чужу)



По п’ятницях на іншій горі з обіду і до ночі триває величезна вечірка – «Зольден паті» з живою музикою, виступами та ярмарком тірольської їжі. Також, безкоштовно.

Час тут біжить швидко і не встигаєш оглянутися – як вже треба їхати додому. Наші казуси супроводжували нас до останнього моменту. Відліт в нас був в 6 ранку. Дорога до аеропорту займала 2 – 2,5 години машиною. Ми виїхали із невеликим запасом часу і були в аеропорті близько 3 ранку, тобто, за 3 години до відльоту. І що ви думаєте – аеропорт був закритий! Я ще такого чуда не бачила. Це маленький аеропорт «Меммінген», тому його і закривають. Ще раз відчули «блага» літати дешевими авіалініями :)

Я одягнула дві лижні куртки, годину часу бігала навколо аеропорту і пила гарячий чай. В 4 ранку аеропорт відкрили і ми благополучно долетіли додому.